В Україні чимало святинь, побудованих за велінням душі та з бажанням
вкласти кошти в добру справу для прийдешніх поколінь. Великими святинями
славиться Обухівська земля, серед яких варто назвати Нещерівську
Свято-Преображенську церкву, Свято-Михайлівську церкву в Підгірцях та
Покровську церкву в селі Креничі.
Мальовниче село Підгірці, згідно давніх переказів, виникло ще в часи
Київської Русі. Назва села чітко характеризує його географічне розташування —
пагорби Київського плато, під якими лежать Підгірці, нагадують справжні гори. Село
розселене по підгір’ях так званих Канівських гір, місцева назва яких — Ткачів
горб, Високий горб, Круча, Винниця. З цією назвою поселення згадується з XVI
століття. І дороги тут нагадують гірські, з крутими спусками та підйомами.
Село славиться визначною пам’яткою дерев’яного зодчества — Михайлівською
церквою, яка має статус Пам’ятки архітектури національного значення.
Колись в с. Підгірці існувала церква Петра і Павла, але поступово вона
занепадала, і згодом перестала існувати.
У XVIII ст. село належало Флорівському монастирю і в 1742 році
ігуменя цього монастиря збудувала нову Михайлівську церкву. У ХІХ ст. поруч з
церквою була збудована невелика двоярусна дзвіничка.
Французький етнограф Домінік Де ля Фліз, мандруючи Київщиною, зобразив
Михайлівську церкву в своїх художніх роботах, завдяки чому ми маємо змогу
порівняти пам’ятку з теперішньою.
Ансамбль церкви і дзвіниці являє собою типовий приклад української
дерев’яної архітектури.
Михайлівська церква є зразком клітського
типу архітектури, який був характерним для дерев’яних будівель княжої доби.
Головною особливістю цього типу є розташування в основі будівлі найпростішої
дерев’яної конструкції — кліті — зрубу, утвореного покладеними один на одного
вінцями з колод.
Храм
утворений трьома зрубами, що накриті спільним дахом та мають майже однакову величину. У ньому збереглися різьблення та
розписи ХІХ століття, і це вражає,
адже радянська влада ставилась до підгорецької святині без особливої поваги,
влаштувавши у ній господарське
приміщення.
Церква повністю дерев’яна, поставлена на кам’яному фундаменті,
тридільна з пізнішими добудовами до бабинця і нави, трикупольна. Зруби майже
однакової величини, накриті спільним дахом, що нагадує старовинний клітський тип
церков. Стіни церкви горизонтально шальовані. Характерною особливістю є
влаштування хорів у наві замість бабинця. Дзвіниця також дерев’яна, двоярусна,
з шатровим завершенням. Стіни дзвіниці горизонтально шальовані, у другому ярусі
прорізані спарені вікна.
У ХІХ ст. до первісного тридільного об’єму церкви були добудовані
додаткові приміщення.
В радянські часи церква, на жаль, не удостоювалася
належної уваги та турботи, зате в період сучасності вона повернута місцевим
парафіянам, і радує нас своєю неповторністю.
